Я розриваю синій небосхил...
Куди летіти?.. Бог один лиш знає.
Я – білий ангел, що летить без крил.
Я в серці маю те, що не згасає.

Кайданами закута навіки,
Моє і’я священне – Україна!
Та ж хочеться від себе утекти,
І хочеться не впасти на коліна.

Розп’ята, я крокую по життю,
Зав’яли у вінку моєму квіти,
Моя душа відкрита каяттю,
Та хто ж навчить, як після смерті жити.

Лечу у неосяжну височінь,
Де темна ніч мій смуток приховає.
Я – Євшан-зілля, степовий полин.
Я в серці маю те, що не згасає!

І те, що не згасає, буде жить!
Нездолана, незборена до краю,
У воскресіння вірю світлу мить,
І сонця промінь в серці відчуваю.

Заклятих не боюся ворогів,
Незламний дух мій смуток приховає,
На сповіді очищусь від гріхів,
Вогонь свободи знову запалає.

І вірою оспіване життя
Залежність незалежністю замінить,
В людських серцях воскресне каяття,
І дух свободи зло вже не зупинить.

Автор: Катерина Лук'яненко