Я не сумую...
Я не сумую, що вуста вітрів
тривожно обціловують каштани,
що холодом посріблені дощі,
як наша віра, плачуть на майдані.
Що навіть поміж звірів вожаки
в житті не відцураються від зграї,
таке буває тільки між людьми,
лише людський вожак веде до краю.
Я не сумую, що надії блиск
уже давно не радує зіниці
і що на кожну сотню душ людських
серед живих всього лиш одиниці.
Що свОїм дітям я не відповім,
чому майбутнє — марево,і тільки,
чому в країні, де немає війн,
людське життя вартує три копійки.
Що під покровом цих святих небес
в агонії Вітчизна мОя б"ється,
що віра й правда тліють, наче хмиз,-
я не сумую… Я вмираю серцем.
Автор: Надя Ковалюк
