Я не сумую...

Я не сумую, що вуста вітрів
тривожно обціловують каштани,
що холодом посріблені дощі,
як наша віра, плачуть на майдані.

Що навіть поміж звірів вожаки
в житті не відцураються від зграї,
таке буває тільки між людьми,
лише людський вожак веде до краю.

Я не сумую, що надії блиск
уже давно не радує зіниці
і що на кожну сотню душ людських
серед живих всього лиш одиниці.

Що свОїм дітям я не відповім,
чому майбутнє — марево,і тільки,
чому в країні, де немає війн,
людське життя вартує три копійки.

Що під покровом цих святих небес
в агонії Вітчизна мОя б"ється,
що віра й правда тліють, наче хмиз,-
я не сумую… Я вмираю серцем.

Автор: Надя Ковалюк

Обсудить у себя 6
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: